Полісся — історико-етнографічний та природно-географічний регіон України, де я народилася й провела свої перші вісімнадцять років життя. Саме цей край великих лісів, невичерпних боліт та заплав загартував у мені сміливість та дух свободи. Саме він виплекав любов до природи, родини, традицій, діалектів, ремесел та регіональної культури загалом — любов, що згодом втілилася на сторінки не однієї моєї книжки.
Свій перший вірш я написала у 10–11 років і присвятила найріднішій:
«Дорога моя мамуся,
знай, за тебе я молюся…»Він був виведений фломастером на саморобній хустці, яку я нишком відрізала від нового білосніжного простирадла.
У студентські роки я була редакторкою та авторкою статей газети «Мед.уха», з якою ми посіли ІІ місце у 2000 році серед студентських видань області. А далі були довгі роки писання «у шухляду». Тоді я щиро вірила у давні стереотипи: «усі письменники мертві», «літературою грошей на життя не заробиш» і «це нікому не потрібно». Допоки на початку 2010-х не зважилася показати світу через ФБ свої підліткові поезії. Була критика, був конструктив, були поради, перші підтримки та пропозиції, а головне — люди, які згодом відіграли важливу роль у моєму творчому становленні.
Я не знала як і не знала коли, але мала непохитну внутрішню переконаність: я зроблю для української культури щось важливе — те, що збагатить її, збереже й утримає. Ця віра стала тим фундаментом, на який я спираюся й досі та вибудовую своє «творче Я».
Сьогодні я — письменниця та фахівчиня у сфері неформальної освіти. Працюю з розвитком людського капіталу, створюю навчальні курси, щодня маю справу з текстами та людьми. Саме це поєднання, помножене на медичну та управлінську освіти, дає мені широку експертність, яка має реальну вагу та вплив.
Я створюю книжки різних жанрів, стилів і форматів. Сприймаю кожне видання як цілісний проєкт, який потрібно грамотно спланувати, втілити в життя й донести до читача. Я достеменно знаю, наскільки це складно. Але так само знаю: це абсолютно можливо!